Нещодавно у готелі «Хрещатик» пройшла презентація книги «Стаття 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: українське законодавство та судова практика» Василя Павловича Паліюка. Це видання підготовлене та надруковане в рамках програми IMS «Медіа та Демократія» для Центральної та Східної Європи і Кавказу та за сприянням Академії суддів України.  Підготовці цього практичного посібника, також, сприяла громадська організація «Інститут Медіа Права», який є головним національним партнером і виконавцем програми IMS «Медіа та Демократія» в Україні.

Почесними гостями на презентації від АСУ були:

-  Марчук Федір Максимович, начальник науково-дослідної частини Академії суддів України

-  Цитович Микола Миколайович, доцент кафедри кримінального судочинства Академії суддів України, суддя Верховного Суду України  у відставці, заслужений юрист України

У вступному слові книги Ірина Анатоліївна Войтюк, ректор Академії суддів України, зауважує:

«Автор цієї роботи, як вбачається з її змісту, виконав поставлене перед собою завдання. З одного боку, з посиланням на практику Євросуду показав, який саме ступінь свободи вираження поглядів п. 1 ст. 10 Конвенції та наскільки чинне законодавство України, яке регулює такі правовідносини, відповідає принципам зазначеного міжнародного договору. З іншої — більш детально зосередив увагу на вказаній вище тріаді обмеження права на свободу вираження поглядів, які визначені в п. 2 ст. 10 Конвенції. Дослідження цінне також тим, що в ньому Василь Павлович аргументував наявність не «права», як інколи помилково вважають, а «обов’язок» суддів України застосовувати положення конвенції та рішення Євросуду. Важливо, що у додатках наводяться рішення Євросуду, які мають безпосереднє відношення до свободи вираження поглядів, а також відповідні постанови Пленуму Верховного Суду України, які надають зручності в користування цією роботою».

Доречно зазначити, для розшифрування історії видання, що в 2000 р. судова колегія по цивільних справах Миколаївського обласного (нині — апеляційного) суду перша та єдина на той час в Україні застосувала положення ст. 10 Конвенції (свобода виражен­ня поглядів) та рішення Євросуду «Лінгенс проти Авст­рії» (1986). Це підтверджується висновком моніторингового комітету Ради Європи. Після цього апеляційний суд Миколаївської області за спільним проектом Міністерства юстиції України і Органі­зації з безпеки та співробітництва у Європі (ОБСЄ) в 2001 р. став «експериментальним» судом щодо викорис­тання положень Конвенції в українській судовій практиці. Зазначений проект дозволив певним чином демократизува­ти судовий процес в Україні та реально забезпечив право кожного на справедливий судовий розгляд. Тому не випад­ково, що Євросуд у своїх рішеннях, наприклад, у справах «Українська Прес-Група» проти України" (2005) та «Єфименко проти України» (2006), з позитивного боку зазначав діяльність у цьому напрямку апеляційного суду Миколаївської області.

Своєрідним підсумком діяльності Василя Павловича Паліюка стало видання цієї книги. В першому її розділі, дотримуючись ієрархіч­ної (вертикальної) структури, наводиться аналіз законів та інших нормативно-правових актів України, які мають без­посереднє відношення до реалізації права на свободу вира­ження поглядів. Зазначений підхід викликаний питання­ми, які часто виникають у судовій практиці щодо визна­чення юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів. Зосереджена також увага на тлумаченні цих законів Конституційним Судом України та найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції — Верховним Судом України.

Другий розділ роботи присвячений загальному огляду Конвенції та особливостям її функціонування як частини національного законодавства. Обґрунтовується позиція, що положення Конвенції та рішення Євросуду необхідно застосовувати лише при дотриманні чітко визначених умов, а не по кожній справі без винятку. Наголошується, що з часу ратифікації Україною Конвенції створена власна історія (минуле, реалії сьогодення та перспективи) запро­вадження європейських стандартів у галузі прав людини в українську судову практику.

У третьому розділі — структура Конвенції — більш дета­льно розкривається, з посиланням на практику Євросуду, кожна з підстав втручання держави у здійснення свободи вираження поглядів, а саме: «законність та...», «легі­тимна мета та...», «необхідність у демократичному сус­пільстві».

У п'ятому розділі роботи наводяться підстави цивільно-правової відповідальності за завдану моральну (немайнову) шкоду, зокрема наявність у потерпілого моральної (не­майнової) шкоди, протиправної поведінки заподіювача та­кого виду шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою правопорушника і її результатом — моральною (немайновою) шкодою, а також — вини заподіювача вказа­ної шкоди. З посиланням на практику Євросуду розкрива­ються критерії визначення розміру моральної (немайнової) шкоди.

І як відмітив Юрій Зайцев, урядовий уповноважений у справах ЄСПЛ, — цінність цієї книги передусім у тому, що її написав суддя в контексті практики.