Суди можуть розглядати не всі колективні трудові спори, а держава повинна пропагувати альтернативні методи врегулювання спорів. Їх застосування, в тому числі, сприятиме підвищенню довіри до суду. Про це говорили суддя Верховного суду в Касаційному цивільному суді Ольга Ступак і суддя ВС у Касаційному адміністративному суді Ян Берназюк під час круглого столу «Проєкт Закону "Про колективні трудові спори": актуальні питання».

Ольга Ступак зауважила, що ЦПК України відносить трудові спори до справ, що розглядаються в порядку спрощеного позовного провадження. Втім, КЦС ВС переглядає більшість таких справ у касаційному порядку, в тому числі, коли йдеться про вимоги не лише майнового характеру, а й, наприклад, про поновлення на роботі тощо.  Вона зазначила, що під час війни кількість трудових спорів не зменшується.

Суддя навела приклади рішень ВС у справах про колективні трудові спори. Ці справи ініційовані ще до повномасштабного вторгнення рф. «Однак війна закінчиться, і нам треба буде відбудовувати державу, її економіку. Без належного забезпечення прав та інтересів працівників цього зробити неможливо», – сказала Ольга Ступак. 

У постанові Великої Палати ВС  від 1 жовтня 2019 року у справі № 916/2721/18 зроблено висновок, що не всі колективні трудові спори підвідомчі судам. Предметом позову в цій справі було визнання недійсним пункту колективного договору, тобто позивач поставив питання про зміну укладеного договору. ВП ВС виснувала, що до таких спорів застосовується примирно-третейський порядок вирішення, правовий механізм якого визначено Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)». Суддя зазначила, що сторони самі врегульовують відносини між собою в колективному договорі, суд не може втручатись у його зміст.  

Подібний підхід застосований у постанові КЦС ВС від 21 вересня 2022 року у справі № 757/57170/20. Позивач просив визнати неправомірними дії роботодавця та його бездіяльність щодо підвищення заробітної плати і скасування режиму неповного робочого часу. Суд вказав, що спір не підлягає судовому розгляду, оскільки  законом чітко передбачено випадки, коли колективні трудові спори можуть вирішуватися в судах. «У Законі України "Про колективні трудові спори" треба чітко врегулювати, які спори підвідомчі судам, які взагалі не підвідомчі, а які підлягають позасудовому врегулюванню з подальшим судовим контролем лише в частині допуску до примусового виконання. У проєкті Закону, який обговорюється, це відображено», – сказала Ольга Ступак.  

Вона наголосила, що ВС послідовно обстоює позицію, що способи захисту повинні бути ефективними (одне порушене право – один позов – один спір). Крім того, не всі позовні вимоги можуть бути предметом розгляду в суді. Це відповідає положенням ст. 124 Конституції України, згідно з якою судам підвідомчі лише юридично значущі спори (на відміну від попередньої редакції, яка передбачала, що всі правовідносини підвідомчі судам).

Суддя навела постанову КЦС ВС від 3 червня 2020 року у справі № 210/2097/16. У справі були заявлені вимоги про визнання відмови неправомірною, зобов'язання виконати обов'язок (умови колективної угоди) щодо перерахування коштів. Цей спір суд розглядав по суті, оскільки він стосується виконання умов колективного договору. В задоволенні позову було відмовлено, зокрема, через обрання неефективного способу захисту. Суд вказав, що способом захисту в цій справі є вимоги про стягнення конкретних грошових сум за відповідний період.

Ольга Ступак резюмувала: не всі колективні трудові спори підвідомчі судам; законом передбачені випадки, коли ці спори можуть розглядати суди, і такі спори стосуються виконання умов колективного трудового договору, вони підвідомчі судам цивільної юрисдикції. Спори щодо змін колективного трудового договору, його укладення врегульовуються із застосуванням примирних процедур.    

Доповідачка наголосила також на важливості підвищення культури позасудового вирішення спорів. Головною метою є навіть не зменшення навантаження на суди, а підвищення рівня правової культури суспільства. «Якщо громадяни будуть розуміти, що спори треба вирішувати переговорами, мирним врегулюванням, а не одразу йти до суду, ми перейдемо на інший рівень спілкування. Необхідно публічно розповідати громадянам, у чому переваги альтернативних методів врегулювання спорів», – сказала вона. 

Ян Берназюк зазначив, що створення позасудових механізмів врегулювання спорів, у тому числі трудових, впливатиме на підвищення суспільної довіри до суду. Коли сторони конфлікту спробують вирішити спір самі або з допомогою фахівців, навіть якщо після цього все одно звернуться до суду, в них буде більше розуміння справедливості судового рішення, адже вони самі не змогли знайти компромісний спосіб вирішення спору.  

Суддя підтримав думку, що необхідно роз’яснювати громадянам переваги позасудових способів вирішення спорів, підвищувати культуру їх застосування. Також дієвим способом спонукати сторони у спорах до застосування таких механізмів може бути регулювання ставок судового збору. Зокрема, можна передбачити зменшену ставку судового збору для позивача, який попередньо спробував урегулювати спір у позасудовий спосіб. 

Доповідач зауважив, що в країнах розвиненої демократії дуже мало справ переглядається в апеляційному порядку, а в касаційному – взагалі одиниці. Це зумовлено, в тому числі, високими ставками судового збору. Крім того, незалежно від поданої апеляційної скарги з моменту ухвалення рішення за його невиконання нараховується додаткова плата. Тому, отримавши судове рішення, відповідач зацікавлений одразу його виконувати, і він багато разів подумає, чи варто звертатися до апеляційного суду.

За словами Яна Берназюка, приблизно 40 % спорів, які розглядають адміністративні суди, – це соціальні спори. При цьому всі рішення на користь громадян оскаржуються в усіх інстанціях, до того ж існує проблема невиконання відповідних рішень, які набрали законної сили. Така ситуація негативно впливає на довіру громадян до суду.

Доповідач наголосив, що запровадження досудового врегулювання спорів не обмежує доступ до суду. Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи та Консультативної ради європейських суддів не тільки допускають, але й вимагають, щоб держави запроваджували відповідні механізми. Суддя також звернув увагу на ст. 39 «Дружнє врегулювання» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає, що на будь-якій стадії провадження національний суд може надати себе в розпорядження заінтересованих сторін для забезпечення дружнього врегулювання спору.

Ян Берназюк зазначив, що застосування позасудових способів врегулювання спорів сприяє дотриманню принципу процесуальної економії. Суду буде простіше розглянути спір, коли він уже пройшов серйозне обговорення на експертному медіаційному примирному рівні. Водночас у рекомендаціях КМРЄ та КРЄС ідеться про те, що в більшості випадків застосування позасудових способів врегулювання спорів має забезпечуватися судовий контроль.

Крім того, суддя звернув увагу, що Стратегія розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства на 2021–2023 роки, затверджена Указом Президента України від 11 червня 2021 року № 231/2021, визначає серед проблем відсутність дієвих механізмів альтернативного (позасудового) та досудового врегулювання спорів, тож передбачає встановлення для окремих, визначених законом, категорій справ обов'язкового досудового порядку врегулювання спорів з використанням медіації та інших практик.

Круглий стіл «Проєкт Закону "Про колективні трудові спори": актуальні питання» організований Національною школою суддів України та Національною службою посередництва і примирення.

Презентація Ольги Ступак – https://rb.gy/c4sfw.

Презентація Яна Берназюка – https://rb.gy/0nu2.

Верховний Суд