Одеський апеляційний суд розглянув апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області на рішення Болградського районного суду Одеської області від 6 липня 2018 року у справі за позовом Т. про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Вказаним рішенням позов Т. було задоволено повністю. Районний суд мотивував свій висновок тим, що відповідачем не було надано доказів реальних змін в організації виробництва і праці; що позивача повідомлено під підпис з наказом про майбутнє можливе звільнення працівників, при цьому не повідомлено персонально про саме його майбутнє звільнення; що про своє майбутнє звільнення позивач дізнався лише 19 грудня 2017 року при ознайомленні з листом про відсутність вакантних посад; що, незважаючи на скорочення посади позивача та його звільнення, було прийнято до штату П. і Б.; що до позивача не було претензій по роботі, він сумлінно виконував свої обов’язки, мав відповідні освіту, стаж, досвід, але відповідачем не дотримано переважне право залишення на роботі та не виконано обов’язку щодо працевлаштування шляхом пошуку вакантних посад, на які позивач міг би бути призначеним; що не надано переконливих доказів дотримання вимог закону про розгляд питання щодо скорочення посади позивача після ухвалення такого рішення профспілковим органом тощо. У присудженні до стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд прийняв розрахунок позивача, пославшись на відсутність у відповідача заперечень.

В апеляційній скарзі управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області просило рішення суду першої інстанції скасувати повністю і ухвалити нове рішення про відмову в позові. В обґрунтування своєї скарги апелянт посилався на незаконність і необґрунтованість рішення, виходячи з наступного: безпідставність посилань на недоведеність змін в організації виробництва і праці; неправильне встановлення обставин попередження Тодорова Г.П. про можливе майбутнє звільнення та відсутність вакантних посад; посилання на документи, які не надавались в обґрунтування вимог та заперечень; неправильне тлумачення наявних в справі письмових доказів, що вплинуло на висновки суду; ґрунтування висновків суду на припущеннях; неправильний розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу тощо.

За результатами розгляду апеляційної скарги Одеський апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову.

 Апеляційним судом встановлено наступне. Зміни в організації виробництва і праці мали місце, штат і чисельність працівників визначено уповноваженим органом, відтак, підстави для розірвання трудового договору по пункту 1 статті 40 КЗпП України були наявні. Неможливість при звільненні перевести Т., за його згодою, на іншу роботу доказами не спростована. Скорочення було значним, доходило до 40%, наявність вакантних робочих місць (посад) не встановлена. Крім того, у процесі працевлаштування осіб, що підлягають звільненню у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці, при переведення працівників, що підлягають звільненню, на вакантні посади і робочі місця, не діють правила про переваги на залишення на роботі, встановлені статтею 42 КЗпП України (переважне право на залишення на роботі не тотожне праву на працевлаштування на нову посаду). При звільненні Т. порушень частини 2 статті 40 КЗпП України не допущено. Разом з тим, Т. не користувався переважним перед Б. правом на залишення на роботі на посаді заступника начальника Болгадського відділення при скороченні однієї з двох штатних посад заступників. Розірвання з Тодоровим Г.П. трудового договору проведено за попередньою згодою первинної профспілкової організації.

У сенсі статті 49-2 КЗпП України про майбутнє вивільнення працівника персонально попереджують не пізніше ніж за два місяці. Дана норма матеріального права не потребує письмового попередження про звільнення, проте, судова практика виходить з того, що працівника доцільно про звільнення попереджати письмово під розписку для виключення спорів про те, чи попереджався працівник про звільнення. У будь-якому разі попередження повинне бути зроблене у такій формі, щоб у працівника не виникало сумніву у тому, що попередження виходить саме від особи, яка має право на прийняття та звільнення працівника. Зі встановленого двомісячного строку не виключається час знаходження у відпустці, період тимчасової непрацездатності, інший час, протягом якого працівник не працював з поважної чи неповажної причини. Не допускається можливості поновлення працівника на роботі лише тому, що він не був своєчасно попереджений про майбутнє вивільнення; недодержання строку попередження працівника при звільненні, якщо він не підлягає поновленню на роботі за іншими підставами, тягне лише зміну судом дати звільнення з урахуванням строку попередження, протягом якого він працював. При вивільненні працівнику має бути запропонована робота за відповідним фахом (спеціальністю) і лише при відсутності такої роботи – інша робота, яка є на підприємстві, в установі, організації.

Апеляційний суд виходив з того, що датою персонального попередження Т. про наступне звільнення є дата 19 грудня 2017 року, як наслідок, станом на дату звільнення 29 грудня 2017 року звільнення Т. було таким, що проведено без додержання двомісячного строку попередження працівника про майбутнє вивільнення. Також жодних підстав для поновлення Т. на роботі не встановлено, тому апеляційний суд прийшов до висновку, що зміні підлягає лише дата, і як наслідок, Т. слід вважати звільненим з посади заступника начальника Болградського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області у зв’язку з скороченням чисельності та штату працівників по пункту 1 статті 40 КЗпП України з 19 лютого 2018 року.

Разом з тим, згідно постанови апеляційного суду, з управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області підлягає стягненню на користь Т. середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29 грудня 2017 року по 19 лютого 2018 року в сумі 23092,46 грн.

Пошук процесуальних рішень по даній справі можна здійснити в Єдиному державному реєстрі судових рішень за номером: 497/242/18.

За повідомленням прес-служби суду