Друга сесія Шостої міжнародної науково-практичної конференції «Адміністративна юстиція в Україні: проблеми теорії та практики. Соціальні права. Виклики воєнного часу» була присвячена питанню впливу воєнного стану на реалізацію соціальних прав. Модерувала обговорення суддя Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Наталія Коваленко. За її словами, адміністративна юстиція гідно справляється з проблемами та викликами, але через збройну агресію росії, що триває, сьогодні доводиться говорити не так про здобутки, як про вплив воєнного стану на реалізацію соціальних прав, національне законодавство, міжнародно-правове регулювання та судову практику.

Під час виступу в межах сесії суддя Федерального соціального суду м. Кассель (Німеччина) Дірк Біресборн розповів про побудову системи соціальних судів Німеччини, окреслив їхні завдання та компетенцію. Він зазначив, що необхідність створення таких судів гостро постала після Другої світової війни, а мета їхньої діяльності полягає в тому, щоб забезпечити кожному доступ до правосуддя задля захисту своїх соціальних прав.

Спікер поінформував, що згідно із законодавством Німеччини особи, які зазнали негативного впливу на здоров’я внаслідок умов, відповідальність за які несе держава, мають право на відшкодування завданих їм збитків. Ідеться, зокрема, про осіб, які постраждали внаслідок війни, жертв насильницьких злочинів, осіб, здоров’ю яких заподіяно шкоди під час військової служби.

З доповіддю «Людська гідність як джерело соціальних прав: розвиток юридичних позицій Конституційного Суду України в умовах воєнного часу» виступила суддя КСУ Оксана Грищук. Вона зазначила про те, що людська гідність є сутністю всіх соціальних прав. Із позицій КСУ випливає, що держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов’язана з обов’язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.

Водночас в одній зі своїх юридичних позицій КСУ констатував: у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. За словами Оксани Грищук, навіть у такому разі людська гідність не повинна страждати. Людська гідність – це джерело основних прав і свобод людини як біосоціодуховний стандарт, який визначає правообмежувальний постулат, задекларований Конституцією України, сутнісний показник якості державної діяльності в умовах відведення загрози.

Заступник голови Вищого адміністративного суду Словацької Республіки Маріан Тренчан в межах свого виступу проаналізував сутність соціальних прав ЄС та їх дотримання. Він зазначив, що під час війни, котра спричинила величезні людські страждання, захист соціальних прав набуває ще більшої значущості, адже відіграє життєво важливу роль у забезпеченні добробуту постраждалих. Тож попри всі труднощі Україні необхідно докласти значних зусиль і, залучивши міжнародну підтримку, забезпечити належний захист соціальних прав громадян.

На думку промовця, закріплення соціальних прав у міжнародних договорах, конституціях окремих держав – членів ЄС та в законах було б марним, якби не існувало процедурних гарантій захисту цих прав, що покладається насамперед на компетентні органи державної влади, зокрема суди.

Членкиня Європейського комітету соціальних прав, експертка Ради Європи Алла Федорова присвятила свій виступ питанню захисту соціальних прав осіб, постраждалих від війни в Україні, у світлі стандартів РЄ.

Спікерка зауважила, що Комітет визначив сукупність соціальних прав, від забезпечення яких держава не може відмовитися за жодних умов. Такі права мають бути в будь-якому разі забезпечені всім без винятку, навіть тим особам, які перебувають на території країни нелегально.

Крім того, за словами Алли Федорової, незважаючи на актуальність захисту прав осіб, які постраждали внаслідок війн та збройних конфліктів, протягом усієї історії функціонування ООН і РЄ, жодного уніфікованого документа, який врегулював би це питання, прийнято не було. Водночас експертка РЄ звернула увагу на низку важливих документів – джерел «м’якого права», зокрема Рекомендацію Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо внутрішньо переміщених осіб і Рекомендацію ПАРЄ «Забуті люди Європи: захист прав людини осіб, переміщених на тривалий час».

Суддя Конституційного Суду України Олександр Петришин зауважив, що головним чинником створення адміністративної та конституційної юстиції в Україні став підвищений інтерес як суспільства загалом, так і політичних діячів до питань демократичної організації реалізації державної влади, відносин між державними органами та людиною. Спільною для цих двох видів юрисдикції є опіка однотипними питаннями, що лежать у площині публічно-правових відносин, зокрема захистом соціальних і трудових прав, питаннями державної служби.

Також Олександр Петришин наголосив, що реальна дієвість норм Конституції, особливо в частині забезпечення та захисту прав людини, може стати суто декларативною без розвиненої системи адміністративної юстиції.

Крім того, він звернув увагу на те, що саме в Кодексі адміністративного судочинства України вперше було легалізовано визначення принципу верховенства права. До прийняття КАС України цей принцип лише згадувався в законодавстві, а фахівці в галузі адміністративної юстиції взяли на себе важливу місію і роз’яснили його значення.

Із доповіддю про свободу пересування та вільний вибір місця проживання як об’єкт судового захисту в умовах правового режиму воєнного стану виступив доцент кафедри адміністративного та фінансового права Львівського національного університету імені Івана Франка, член НКР при ВС Олег Ільницький. За словами спікера, міжнародні організації акцентують на реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання в контексті передумов забезпечення величезного комплексу соціальних прав, свобод та інтересів, таких як право на освіту, охорону здоров’я, гідні умови проживання, безпечне довкілля тощо.

Досліджуючи цю проблематику, Олег Ільницький дійшов висновку, що стан нормативно-правового регулювання обмеження свободи пересування громадян України в умовах воєнного стану є очевидно незадовільним, зважаючи на істотність втручання у сферу конституційних прав та свобод особи. Попри наявність легальної мети запровадження таких обмежень слід пам’ятати про те, що ця свобода визначена не лише в ст. 33 Конституції України, а й у Загальній декларації прав людини, Міжнародному пакті про громадянські і політичні права та Протоколі № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Спікер додав, що нормативно-правові акти, ухвалені у зв’язку з військовою агресією російської федерації проти України, створюють передумови для законності легітимності обмеження відповідної свободи, однак жоден із них не містить прямої вказівки щодо запровадження такого обмеження.

Суддя КСУ, член-кореспондент НАПрН України Василь Лемак поділився міркуваннями про те, що означає захист Конституції України в умовах воєнного стану. Він зазначив, що Збройні сили України сьогодні також є фактором захисту конституційних прав і свобод, це потрібно розуміти.

Під час війни, зауважив спікер, роль Конституційного Суду України, як і інших судів, стрімко зростає. Судова влада України не мала досвіду в тому, як захищати Основний Закон чи права людини і громадянина в умовах існування реальної і серйозної небезпеки для самої держави, для правопорядку, в межах якого й реалізуються ці права та свободи людини. На думку Василя Лемака, у цьому, серед іншого, слід керуватися досвідом держав, які, зіштовхнувшись із війною, функціонували під час воєнного стану та зберегли свою демократію. Чому Конституція України потребує захисту особливо під час війни? Саме Основний Закон визначає повноваження органів влади і конституційних інститутів, які безпосередньо задіяні в процесі ведення війни. Тому будь-яке посягання на Конституцію України, серед іншого, розглядається як посягання на повноваження органів, які захищають нашу державу.

Суддя Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді Ян Берназюк виступив із доповіддю «Незастосування судом закону: між верховенством права та принципом розподілу державної влади (на прикладі захисту соціальних прав)». Він зазначив про те, що значна частина публічно-правових спорів, які вирішуються в адміністративних судах, пов’язана із захистом соціальних прав, гарантованих Конституцією України.

Спікер зазначив, що одна з найскладніших дискусій, яка тривала серед суддів КАС ВС досить довго, стосувалася справи щодо визначення в умовах воєнного стану розміру виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у 2022 році для осіб з інвалідністю, яка настала внаслідок війни (справа № 560/8064/22). Рішення у цій справі ґрунтувалося, серед іншого, на принципі верховенства права та мотивувалося тим, що військовослужбовці мають користуватися максимальним захистом навіть в умовах повномасштабної війни.

Ян Берназюк акцентував на тому, що незастосування закону можливе лише за таких умов. По-перше, встановлення судом ознак неконституційності такого закону загалом або окремих його положень: у такому разі суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до КСУ подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта. По-друге, подолання судом встановлених колізій та застосування іншого акта вищої або такої ж юридичної сили. По-третє, встановлення судом, що окремі положення закону не відповідають критерію «якість закону».

Насамкінець виступив суддя Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді Володимир Соколов і проаналізував міжнародні соціальні стандарти державних службовців. За його словами, на основі цих стандартів прийнято значну кількість нормативних документів, правил, які визначають параметри соціального захисту осіб, що перебувають на державній службі.

Суддя ВС зазначив, що на сьогодні найбільш дієвими та прикладними правовими документами з питань соціального забезпечення державних службовців є стандарти Міжнародної організації праці. У цих актах розглядаються актуальні питання соціального забезпечення під час перебування на службі у структурах органів державної влади, тобто формуються певні стандарти. Серед таких стандартів спікер виділив забезпечення реалізації права на працю. Цей стандарт є досить складним і розгалуженим, тому містить: міжнародне закріплення мінімальної заробітної плати, забезпечення гідних умов праці, зайнятості, захисту від безробіття, надання високої винагороди за працю.

«Постійний розвиток міжнародної правової системи сприяє конструктивному розвитку та впровадженню міжнародних соціальних нормативів, пошуку найкращих моделей соціальної захищеності державних службовців, зокрема в умовах воєнного стану», – резюмував Володимир Соколов.

Захід організував Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у співпраці з Національною академією правових наук України та Інститутом держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України, а також міжнародними партнерами: проєктом Ради Європи «Посилення судових та позасудових засобів захисту прав осіб, постраждалих від війни в Україні», проєктом ЄС «Право-Justice», Німецьким фондом міжнародного правового співробітництва (IRZ).

Верховний Суд