Реформування судової системи має відбуватися з урахуванням аналізу попередніх реформ, а всім законодавчим змінам має передувати ґрунтовна дискусія в широких професійних колах. Тобто, асоціації суддів мають бути активно залучені до процесів, пов’язаних із реформуванням системи правосуддя. Чи відповідають сьогоднішні реалії цим принципам?

Ви праві, згідно з висновком КРЄС № 23 асоціації суддів відіграють дуже важливу роль в цьому процесі. Це позитивна практика, яка дозволяє напрацювати якісні і потрібні проєкти законодавчих актів. Зокрема, я особисто є одним з авторів вже декількох законопроєктів, але прийняття законодавчого акту парламентом – це складна справа. Для того, щоб він потрапив у сесійну залу та був проголосований, потрібна магічна сила під назвою «політична воля», поки її немає – практичної користі від такого законопроєкту немає.

АРССУ активно залучена до обговорення законодавчих змін, це відбувається завдяки участі членів Асоціації у робочих групах при Комітеті ВРУ з питань правової політики, наданні висновків на вже існуючі законопроєкти, а також в публічній площині шляхом проведення форумів, круглих столів тощо.

Хронічне недофінансування судової гілки влади протягом останніх років призводить до масового звільнення кваліфікованих працівників судів, відсутність охочих працювати у судах та низької мотивації працівників апарату, що має прямий вплив на якість виконуваної роботи та доступ громадян до правосуддя. Чому це питання вже багато років не може бути вирішено? Невже судова влада не зацікавлена в залученні до своїх лав кваліфікованих і вмотивованих спеціалістів?

Ви добре обізнані з реаліями судової влади – можливо, у вашому виданні є фахівці, які бажають працювати у суді? У нас зараз майже у кожному суді є вакансії, тому прошу. Насправді, ми зацікавлені у залученні кваліфікованих працівників. Більше того, ми самі їх навчаємо і бережемо, намагаючись створити комфортні і доброзичливі умови для роботи. Проте низька оплата праці працівників суду призводить до того, що ми втрачаємо цей потенціал. Це цілком логічний процес, бо людина має отримувати належну винагороду за свою роботу. Чому вона не сплачується? Причина банальна – на суди немає коштів. Серед причин – війна. Ми це розуміємо, проте природні потреби людей від цього не зникають, робота цих людей державі потрібна і під час війни. До цього була пандемія. Причини завжди є, а от коштів немає. Зі свого боку, судова влада пройшла важкий шлях, оптимізувала свої видатки, але коштів все одно катастрофічно не вистачає. Так і працюємо, за інерцією, все для перемоги. Дійшли вже до того, що судді і працівники апаратів судів збирають голоси під петицією до Президента України щодо забезпечення належного фінансування судової влади. Чи має так бути – питання риторичне.

Які заходи є першочерговими для вирішення питання кадрового дефіциту та фінансового забезпечення в судах?

На мою думку, першим дієвим знеболювальним могло б бути прийняття Верховною Радою України законопроєкту № 6311 «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо врегулювання питання оплати праці працівників судів». Цей законопроєкт ініційований групою народних депутатів, зокрема Демченком С.О., Масловим Д.В., Ватрасом В.А. та Бабієм Р.В., зареєстрований ще в листопаді 2021 року і підтриманий нашою Асоціацією. До речі, петиція до Президента України стосувалась саме цього законопроєкту, проте до цього часу він навіть не внесений до сесійної зали ВРУ.

Чи згодні ви з думкою деяких експертів про зменшення кількості пільг щодо сплати судового збору з метою підвищення фінансування судів?

Я вважаю, що судова влада взагалі не повинна опікуватись питаннями пільг щодо сплати судового збору. Це повноваження ВРУ, яка на свій розсуд може хоч взагалі скасувати судовий збір. Проте обов’язок ВРУ і КМУ забезпечити належне фінансування судової влади при цьому нікуди не зникає. Завдання ж судової влади – довести необхідні обсяги фінансування і пояснити їхню необхідність. Це в ідеалі. А в наших умовах кожна пільга для сплати судового збору це ще більше обмеження судової влади у можливості повноцінно здійснювати правосуддя. У зв’язку з цим, законодавець має передбачати пільги обережно та згідно з правилом – одночасно визначати джерело дофінансування судової влади.

Чи можна на сьогодні констатувати, що судді і працівники апаратів судів витримали реалії війни і продовжують гідно виконувати свою роботу в цих важких умовах?

Я думаю, що на це запитання однозначна відповідь – так. Наскільки ми були не готові на початку війни, жодного плану дій… Але спрацювала традиційна українська завзятість, самоорганізація, взаємодопомога, тиждень за тижнем ми пристосувались, напрацювали досвід і система витримала. Я дуже вдячний працівникам апаратів судів, без них це б не вдалось. Вони не залишили свою роботу, бо, як і судді, розуміли, що працюючий суд у місті це ознака для громадян, що українська влада на місці, у держави все під контролем, а права громадян під захистом.

Як ви ставитеся до процесів обрання за участі міжнародних експертів членів Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України?

Ще два роки тому, коли відповідний Закон був законопроєктом, я не підтримував ідею залучення до процесів обрання членів ВРП міжнародних експертів. Моя позиція на той час поділялась багатьма правниками і мала під собою підстави. Ви пам’ятаєте, що КСУ було прийнято усім відоме рішення від 11.03.2020 № 4-р/2020, а 129 суддів Верховного Суду на Пленумі проголосували за постанову від 08.10.2021 № 9, в якій найвищий судовий орган знайшов підстави для звернення до КСУ з конституційним поданням із позиції, що порядок ухвалення рішень Етичною радою з переважним правом голосу міжнародних експертів порушує засаду незалежності суддів, регламентовану статтею 126 Конституції України. Але з набранням чинності Законом ми маємо дотримуватись його положень.

І головне, в Україну прийшла війна, яка виявила не лише характер і мужність українського народу, але й показала, хто стоїть з нами пліч-о-пліч та допомагає в цей скрутний момент. Врешті-решт, Україна отримала статус кандидата у члени ЄС і є відчуття, що наші євроатлантичні прагнення не односторонні і не марні. Я поділяю ці прагнення мого народу і розумію, що для цього Україна має здійснити системні реформи, однією з яких є судова. Крім цього, від проведення цих реформ залежить розмір інвестицій, які Україна зможе залучити на відбудову економіки країни. Це дуже важливо для нас. Тому, я сподіваюсь, що участь міжнародних експертів є одним з механізмів, який допоможе нам стати в один ряд з провідними державами ЄС. Але суспільство має розуміти, що міжнародні експерти – це не пігулка для процвітання нашої держави, працювати наполегливо доведеться усім.

Ви неодноразово заявляли, що такий орган, як Вища рада правосуддя, має бути наділений правом законодавчої ініціативи. З якими проблемами це допомогло б впоратися?

Так, ви праві, неодноразово, і не лише я. В одному з перших інтерв’ю новообраний голова ВРП Григорій Усик теж зазначив про необхідність наділення ВРП чи ВС таким правом. Я вважаю, що це право має бути у ВРП. Це просто пояснити функціоналом ВРП, складом суб’єктів обрання членів ВРП, змінністю членів ВРП тощо. При цьому ВС за своїм функціоналом це суд, хоча й найвищий. Крім цього, скликати Пленум ВС – це не провести чергове засідання ВРП, яка, до речі, вже має багаторічний досвід з надання висновків щодо законопроєктів. На мою думку, надання ВРП права законодавчої ініціативи посилило б роль судової влади у проведенні судової реформи та прискорило б її проведення через мінімізацію ризиків політичної конкуренції, оскільки проєкт не буде містити умовної позначки щодо його приналежності до певної політичної партії. За цією логікою проєкт законодавчого акту не буде мати невиправданих перешкод при проходженні процедури, чисельних поправок, а якість законодавчої техніки таких законопроєктів буде однією з найкращих. Я вже не кажу про можливість ВРП своєчасно реагувати на необхідність врегулювання відносин в сфері правосуддя і про досвід членів ВРП. При цьому хочу відмітити роботу Комітету ВРУ з питань правової політики, який створює робочі групи і залучає до законопроєктної роботи представників судової влади.

Яке ваше бачення ідеї передачі попередньої перевірки повідомлень про втручання в діяльність судді до РСУ?

Відверто кажучи, я цю ідею не підтримую. Це пов’язане з тим, що головне, чого чекає суддя від результатів розгляду свого повідомлення, – це дієвість і своєчасність вжитого заходу. Цього вимагає навіть не необхідність захисту безпосередньо судді, а необхідність захисту самої ідеї здійснення правосуддя незалежним судом. Відповідно, думаю, що попередня перевірка повідомлень судді РСУ не буде сприяти ні дієвості, ні своєчасності реагування ВРП на повідомлення судді.

Які механізми необхідні для захисту суддів у дисциплінарних провадженнях від недобросовісних скаржників?

Для відповіді на це запитання слід надати визначення, хто є недобросовісним скаржником. Я б сказав, що це особа, яка використовує право на оскарження всупереч самій меті існування цього права. Для врегулювання цього питання правниками пропонуються декілька механізмів, одним з яких є введення збору за подання скарги. Такий механізм заслуговує на увагу, проте ми маємо зважити на наступне.

На противагу недобросовісному скаржнику є й добросовісний скаржник, і застосовувати до обох цих суб’єктів збір, з метою запобігти недобросовісним діям відносно суддів, не вбачається справедливим відносно добросовісного скаржника. Тому, на мою думку, ВРП має бути наділена законодавцем повноваженням накладати стягнення на скаржника у випадку, коли за наслідками розгляду скарг/-ги такого скаржника дійде висновку про наявність у його діях зловживання правом на подання скарги.

Що необхідно для підвищення якості комунікації суддівського корпусу із суспільством, адже питання недовіри до суддів сьогодні також стоїть дуже гостро?

Я не маю спеціальної освіти в сфері комунікації, а тому спробую відповісти на це запитання з точки зору судді.

По-перше, я не ототожнюю суспільство з окремими неурядовими організаціями, які займаються в Україні просуванням власних ідей судової реформи. Під суспільством я розумію широке коло невизначених осіб, в інтересах яких якраз ми і намагаємось діяти шляхом досягнення мети: створити в Україні незалежний і сильний суд, який має довіру у суспільстві. При цьому думки суддів, як цього досягти, часто збігаються з діючими в Україні неурядовими організаціями, але поки у нас комунікація з ними знаходиться на початковому рівні.

По-друге, для успішної комунікації із суспільством судова влада має створювати такий інформаційний продукт, який буде цікавий для суспільства. Чи може це зробити судова влада чи судді самостійно, та ще й з урахуванням традиційних положень Кодексу суддівської етики? Я притримуюсь правила, що немає нічого неможливого. Проте, зрозуміло, що в сучасних умовах зрушення цього питання можливе лише за умов наявності фінансування, чи то бюджетного (органів судової влади), чи то позабюджетного (професійних суддівських об’єднань). Чому? Тому що успішна комунікація потребує залучення фахових спеціалістів в сфері комунікацій, доступу до медійних ресурсів, створення сучасного інформаційного продукту, системності комунікації тощо.

Судова влада ніколи не мала достатнього фінансування для цього, а тому, до речі, без шансів програла інформаційну кампанію в медіа, за наслідками якої рівень довіри у суспільства до суддів став невиправдано низьким. Варто визнати, що ця інформаційна кампанія мала і позитивний ефект. Судді стали більш вимогливими до себе, до якості своїх рішень і самі почали шукати шляхи для комунікації з суспільством. При цьому, зауважте, я не заперечую наявність проблем в судовій владі, які також є причиною існуючого рівня довіри суспільства до суддів.

Отже, низький рівень довіри і проблеми всередині судової влади сприяли прийняттю державою рішень, які обмежили повноваження суддів в сфері свого самоврядування, а отже успішна комунікація суддів з суспільством є одним з основних шляхів, який може сприяти розвитку в Україні незалежного і сильного суду. При цьому особливість цього шляху полягає в тому, що успішність його подолання залежить від кожного судді, оскільки кожний випадок недоброчесної поведінки робить цей шлях довшим. Я маю надію на новий склад ВРП, який на З’їзді суддів України обіцяв знайти ресурси і подолати кризові явища в комунікації з суспільством.

В свою чергу, наша Асоціація готова сприяти в цьому і по мірі своїх сил поліпшувати комунікацію з суспільством. Наразі наша комунікація зводиться до співпраці з професійними ЗМІ, проведення публічних заходів, а також реалізації в межах клубу АРССУ «Справедливці» проектів «Урок справедливості», «Конституція для всіх: і великих, і малих».

FEMIDA.UA